Чеська липнева революція 1830 року мало позначилася на Чехії, якщо не брати до уваги протесту чеського станового сейму проти системи Меттерніха. Суперечка ця мало цікавила громадську думку, як тому, що становий сейм шанований був застарілою установою, так і тому, що сама суперечка велася негласно. Коли почалася європейська революція 1848 року, у Чехії настав час політичних заворушень. Сходи та наради представників усіх класів суспільства в Празі, що розпочалися з 11 березня 1848 року, не призвели до відкритого повстання лише внаслідок поступливості уряду та помірного способу дій намісника.

Тоді ж організовані були народна міліція та особливий народний комітет. Спочатку чехи і німці діяли одностайно, але незабаром позначилися розбіжності у їхніх прагненнях і політиці. Комітет, який займався у Франкфурті виробленням конституції для всієї Німецької імперії, до якої зараховувалася і Чехи, прагнув створення єдиної держави. Цьому цілком співчували чеські німці, але інакше дивилися на це чехи.

Коли франкфуртський комітет запросив історика Палацького взяти участь у засіданнях на правах члена, то останній категорично відмовився від цього, вбачаючи у задумах комітету небезпеку не тільки для чехів, а й для всієї австрійської держави. Проте міністерство Піллерсдорфа наказало провести вибори представників у франкфуртський сейм. Народний комітет протестував проти цих виборів, але німецькі його члени не приєдналися до цього протесту: вони виступили зі складу комітету та утворили окрему конституційну спілку. Уповноважені, що прибули від франкфуртського комітету, трималися зарозуміло, вимагаючи від чехів посилки депутатів і дозволяючи собі навіть погрози. Це викликало загальне обурення серед чехів: чеські студенти розігнали німецьку конституційну спілку, а народний комітет розіслав до всіх слов`янських племен австрійської держави запрошення на з`їзд до Праги для обговорення суспільних потреб івироблення загальної програми процесів. Вибори депутатів до франкфуртського сейму відбулися лише в округах, заселених німцями.

Граф Тун, намісник Чехії, чеський патріот, не дочекавшись дозволу з Відня від ворожого чехам міністерства Піллерсдорфа, призначив 17 травня вибори до чеського сейму. Тим часом у Відні сталися заворушення, що спонукали імператора виїхати з Відня до Інсбрука. В Угорщині та Ломбардії спалахнуло відкрите повстання. У цей критичний момент для Габсбургів момент лише слов`яни залишалися опорою престолу. В Угорщині розпочався під проводом бана Йелачича рух слов`янських народів, спрямований проти мадярських домагань, небезпечних для слов`ян. У Чехії була заснована особлива рада намісника, у складі семи найголовніших членів народного комітету, і два його члени (Рігер і Ностіц) послані до Інсбрука до імператора випросити затвердження цього заходу та призначення дня для відкриття засідань чеського сейму. У Празі закипіла жвава та плідна робота: відбувалися засідання слов`янського з`їзду (з 2 червня), а народний комітет успішно працював над виробленням плану майбутньої земської конституції та закінченням інших підготовчих робіт для чеського сейму. Всі ці добрі починання загинули з вини представників крайніх думок та захопленої ними молоді, яка справила у Празі повстання з 12 червня по 16 червня. Головнокомандувач князя Віндішгретц придушив повстання силою зброї (бомбардування міста 16 червня) і змусив повстанців здатися без жодних умов (17 червня).Слов`янський з`їзд розійшовся, не закінчивши своїх засідань, скликання конституційного чеського сейму було скасовано, народний комітет розпущено. Натомість були проведені через кілька днів після упокорення Праги вибори в імперський сейм, де депутати від чехів утворили праву і підтримували уряд, стоячи на сторожі цілості та самостійності держави проти франкфуртських та мадярських домагань, а депутати від чеських німців усі приєдналися до лівої.>
Коли у Відні спалахнула жовтнева революція, чеські депутати досягли біля двору, що переїхав до Ольмюца, продовження засідань імперського сейму в моравському місті Кромеріжі (Кремзірі). Засідання розпочалися 22листопада. Через кілька днів імператор Фердинанд відмовився від престолу на користь свого 18-річного племінника Франца-Йосифа I (2 грудня 1848 року). Успішні військові дії Віндішгреца проти повсталих мадяр зміцнили уряд у думці самостійно виробити конституцію: 4 березня 1849 Франц-Йосиф опублікував загальну для всієї держави конституцію і розпустив сейм. Незабаром було здійснено урядом необхідні реформи. Послідувало звільнення селян від кріпацтва. Виданий новий статут міського та сільського управління. Університетам надано відому частку автономії тощо. Перемоги Радецького в Ломбардії і придушення мадярського повстання за допомогою російських військ, посланих імператором Миколою I, схилили уряд відновити старий порядок державного управління: 31 грудня 1851 Франц-Йосиф скасував конституцію 1849 року, яка, втім, і не була. Настала спільна реакція (міністерство Баха), а в Чехії — переслідування журналістів (ув`язнення Гавлічка за його політичні сатири), заступництво німцям та утиск чеського народного руху. Фінансова криза та несприятливий результат війни 1859 року з Сардинією та Францією змусили уряд змінити політику.

Настала відставка Баха і скликання поповненої імперської ради. 20 жовтня 1860було видано диплом, відомий під ім`ям жовтневого, яким було визнано історичні права окремих земель та рівноправність австрійських народів на основі самоврядування. Виданий на виконання цього диплома патент 26 лютого 1861 р., що визначає організацію земського управління і відомий під ім`ям лютневого статуту, був пройнятий, проте, централістичним духом і далеко не відповідав очікуванням чехів, які мріяли про відновлення прав корони св. Вацлава. Проте вони послали своїх депутатів як до земського сейму (ландтагу), скликаного навесні 1861 р., так і до імперського сейму (рейхсрату), де їх депутати приєдналися до поляків і виступили проти конституційної централізації міністерства Шмерлінга. Зокрема чехи були незадоволені організацією виборів,сприятливою для німців. Не домігшись освіти в рейхсраті федеративної більшості, чеські депутати, заявивши протест, залишили палату (1863) і зосередили свою діяльність у земському сеймі, де їм належала більшість. Великі надії вони покладали на падіння міністерства Шмерлінга та на нове міністерство Белькреді. Дійсно, було припинено дію лютневого статуту та видано закон про обов`язкове викладання у середніх навчальних закладах обох земських мов (18 січня 1866 р.). Закон цей чеські німці прозвали примусовим (Sprachenzwangsgesetz). Коли після нещасливої ​​війни з Пруссією була, за планом нового міністра Бейста, невигідна для цислейтанських або австрійських земель угода з Угорщиною і так зване «громадянське» міністерство явно не бажало визнавати історичних прав чеських земель, чехи змушені були вдатися до опозиції. Чеському сейму, що зібрався 18 лютого 1867 р., була подана спочатку надія на виконання бажань чеського народу, але потім цей сейм був розпущений (27 лютого) і призначені нові вибори. Вибори пройшли для чехів невдало; більшість дісталося чеським німцям. Чеські депутати подали 13 квітня 1867 р. протест, у якому заперечували законність нового сейму та заявляли про свій намір відстоювати історичні права земель корони св. Вацлава, а потім залишили зал засідань сейму. Наступного року чеські депутати також з`явилися на засідання сейму і подали голові сейму «декларацію» 22 вересня 1868 р. З того часу протягом кількох років чехи дотримувалися пасивної опозиції.Ця опозиція була сильна особливо тому, що вона одностайно підтримувалась усіма класами чеського народу, не виключаючи представників великого землеволодіння. Коли у лютому 1871 р. було утворено міністерство графа Гогенварта, в якому два міністерські портфелі були довірені природним чехам, виникла надія на можливість угоди з урядом. Складено було 18 «основних положень» (Fundamentalartikel), що цілком задовольняли чехи і прийняті більшістю рейхсрату. 12 вересня 1871 р. був виданий імператором маніфест, у якому було визнано історичне чеське державне право та обіцяно йогозатвердження коронуванням короною св. Вацлава. І цього разу надії чеського народу не справдилися. Перемоги німців під час франко-прусської війни сприяли виявленню невдоволення серед німців в Австрії за поступливість уряду слов`янським вимогам. 30 жовтня 1871 міністерство Гогенварта вийшло у відставку і було замінено міністерством Ауерсперга. Цього разу пасивна опозиція, яку продовжували чехи, не відрізнялася колишньою одностайністю, через незгоду між двома чеськими політичними партіями, старочехами та молодьми. На засіданнях чеського сейму з`явилися в 1874 р. перш за все 7 молодочинських депутатів, а потім, на вимогу виборців, в 1878 р. взяли участь у засіданнях сейму і всі чеські депутати. Наступного року чеські депутати вступили до рейхсрату. Міністерство Таафе зробило чехам деякі поступки і виконало деякі їх бажання, на державні посади повинні бути призначені чиновники, які знають обидві земські мови; у судах та урядових установах чеській мові надано рівноправність з німецькою мовою; деякі середні навчальні заклади, які містяться на міські кошти, взяті на утримання скарбниці; в 1882 році пішов поділ празького університету на чеський та німецький; змінено порядок виборів до складу торгових та промислових палат тощо. З 1883 р. чеські депутати досягли більшості вземському сеймі. Тоді засновано земський банк, збудовано розкішну будівлю для музею королівства чеського, розпочато видання джерел чеської історії за кошти, що відпускаються сеймом.У рейхсраті чехи приєдналися до поляків та німецьких консерваторів і склали з ними більшість, на яку спирався уряд. Незадоволені поступовим рознімечуванням країни та боячись подальших завоювань чеської народної стихії в округах, заселених німцями, депутати чеських німців внесли до сейму проект про поділ Ч. на округи, за племінним складом населення. Коли їхній проект був відкинутий більшістю голосів при першому читанні, вони 22 грудня 1887 р. залишили зал засідань. Ця опозиція німців, а також успіхи немовлят, які під час виборів до сейму, що відбувалися влітку 1889 р., здобули 42 місця, спонукали урядвикликати у Відень на початку січня 1890 представників чеських німців, старочехів і великого землеволодіння для нарад про примирення народностей. Віденська угода була більш вигідною для німецької народності, ніж для чеської. Найближчим наслідком цієї угоди, знехтуваної молодятами, було повернення німців у земський сейм. Миру ні Ч., ні Австрії воно створило. Навпаки, з цього часу починається особливо запекла боротьба між чехами та чеськими німцями, в яку поступово були втягнуті всі слов`янські народи Австрії та німецьке населення всіх австрійських земель. Нещирість віденського уряду, його постійні поступки та поблажки німецьким домаганням і бажання зберегти в Австрії вигляд німецької держави висувають питання про існування Габсбурзької монархії. Австрійські німці тепер є затятими послідовниками пангерманізму, демонстративно зрікаються католицизму і приймають протестантство (див. [Чесько-німецька угода`]). Небезпека може бути усунена щирим союзом династії зі слов`янськими народами та створенням в Австрії федеративного устрою, наслідком чого буде відновлення історичних прав корони св. Вацлава.