Вигляд на Ліберець з Ештеда

Герб та прапор міста

(hidden)

___________________________________ Позначення населеного пункту:	_______________________________ CZ0513 563889
Назва області та її позначення:	Ліберецька (CZ051)
Назва району та його позначення:	Ліберець (CZ0513)
Історична країна:	Чехія
Територія з кадастру:	106,10 км²
Кількість населення:	105.071 особа (на 6 лютого 2009 р.)
Географічна широта:	50°43` північної широти
Географічна довгота:	15°04` східної довготи
Висота над рівнем моря:	374 метри
Поштовий індекс:	460 01
Адреса міського магістрату:	Магістрат міста Ліберець, площа д-ра Е.Бенеша 1, 460 59
Мер міста:	інж. Йіржі Кіттнер
Офіційний веб-сайт:	www.liberec.cz
Електронна пошта:

Ліберець (чеською Liberec, німецькою Reichenberg) – місто на півночі Чехії в однойменному районі Ліберецької області. Є обласним центром із населенням понад 105 тисяч жителів (за даними на 6 лютого 2009 р.), одним із засновників Єврорегіону «Ніса».

Положення

Ліберець знаходиться приблизно в 91 км на північ від Праги. Місто Ліберець лежить у Ліберецькій улоговині, на частині території Житавського басейну між Єштедсько-Козаківським хребтом та Йізерськими горами. Цоколь ратуші знаходитьсяна висоті 374 метри над рівнем моря, найвищою точкою кадастрової території міста є вершина Ештед (1012 метрів над рівнем моря), найнижча точка знаходиться у міській частині Махнін (325 метрів над рівнем моря). Через місто протікають річка Лужицька Ніса та її притоки, наприклад, Чорна Ніса та Гарцовський потік, перегороджений Гарцовською греблею. Природними акваторіями в межах міста є рибні ставки, зокрема: Весецки (так званий Тейх), Kaчак (Жабак) у Червоній Студанці та Себа.

До 1939 р. місто розташовувалося на площі 6,2 км², що в даний час є історичним центром міста. Після приєднання 11 населених пунктів у 1939 р. до міста увійшло у 1954, 1963, 1976, 1980 та 1986 роках ще 23 селища. Після 1989 р., навпаки, чотири населені пункти відокремилися від міста. В даний час загальна територія міста Ліберець налічує 106,1 км. З цієї території 37,5% складають сільськогосподарські угіддя, майже половину – луки та пасовища. Дві третини складають землі, зайняті лісами.

Клімат

З урахуванням даних про температуру та про опади на території міста можна зробити висновок, що погода в місті визначається його положенням у помірному кліматичному поясі, а також його перебуванням у улоговині між двома гірськими масивами. У зв`язку з тим, що їхні гірські хребти є своєрідним акумулятором для вологого атлантичного повітря, що проникає сюди, в місті досить рясно випадають опади.Їхня приблизна сума становить 803,4 мм на рік – найдощливішим місяцем є серпень (з 88,4 мм опадів), а найсухішим – лютий (з 46,2 мм). Середня температура повітря дорівнює 7,2°C, найтеплішим місяцем є липень (з 16,2°C), найхолоднішим – січень, коли середня температура становить –2,5°C.

Назва

Походження назви міста досі не визначено, що не раз було предметом багатьох дискусій, найчастіше з національним забарвленням. Мабуть, найстарішими названими є Рейхінберх (Reychinberch) з 1352 і Райхмберг (Raichmberg) з 1369 Якщо суфікс -berg по-німецьки означає “гора”, то слово reich перекладається як “багатий”. Оскільки, тодішнє поселення ніяким багатствомне мало, то можна припустити, що ця назва або відображала бажання поселенців, або була привнесена з Німеччини.

Історія

Вигляд з ратуші на Ліберець

Валдштейнські хати

Ліберець на початку 20-го століття

Мабуть, наприкінці XIII століття на торговому шляху з Чехії в Лужиці на броді через Гарцовський потік виникло поселення, в якому купці мали можливість відпочити після важкого подолання Ештедського хребта. Перша згадка про цей населений пункт відноситься до 1352 р. У той період Ліберець порівняно з сусідніми Градком на Нісі або Фрідлантом був набагато менш відомий.

Першими знаменитими власниками навколишніх територій були Біберштейни. Важливий внесок у розвиток міста зробили представники роду Редернів, які побудували тут ліберецький замок із прекрасною каплицею, шпиталь та інші споруди: у період їхнього панування імператор Рудолф II у 1577 р. надав Ліберцеву статус міста. На гербі нового міста відтоді красується знак роду Редернів – срібне коло. Kaтержина з Редерна ініціювала будівництво ратуші в 1599-1603 рр. У той же період було подано поштовх будівництву в місті перших кам`яних будівель.

Коли Редерни після битви на Білій Горі покинули Фрідлант, Ліберець та їх околиці, ці краї дісталися Албрехту з Валдштейна. Новий власник перетворив місто на фабрику з виробництва сукна, в яке одягав свою армію. Він заснував такожНове місто (Nové Mesto) в області сьогоднішньої Соколівської площі, забудоване фахверковими будинками. Останні три будинки, які називають «Валдштейнськими хатами», залишаються у Вітряній вулиці. Після смерті воєводи Ліберець перейшов до рук Матіаша з Галласа.

Золотий період для міста Ліберець настав у XVIII столітті, коли стала розвиватися текстильна промисловість. Спочатку вихідне цехове виробництво перетворилося на прогресивніше мануфактурне: у місті працювало 800 майстрів сукноробства, 480 підмайстрів і понад 1000 їх помічників. Ліберець перетворився на найбільше мануфактурне місто Королівства Чеського, в 1850 р. він став статутарним містом, а за своїм значенням поступався лише Празі. Значення міста ще більше зросло, коли мануфактури перетворилися на текстильні заводи.

На початку XIX століття в місті виник ряд представницьких будівель, що відповідають його значенню як друге найбільше місто Чехії. Це століття було золотою часом міста, будувалося багато чудових вілл, сучасних шкіл, в 1859 р. до міста була підведена залізниця з Пардубіце та Циттау. У той період промисловець Йоган Лібіг заснував фабрику Johann Liebieg територією.

У 1935 р. у місті Ліберець на виборах перемогу здобула Судетонімецька партія (Sudetendeutsche Partei). Її лідером був місцевий житель із селища Вратиславіце на Нісі Конрад Генлейн. Після Мюнхенського угоди Судети відійшли до німецького Третього Рейху і майже все чеське населення в 1938 було вигнано у внутрішні частини країни. Ліберець перетворився на головне місто нового судетського адміністративного району та на резиденцію намісника. У 1939 р. в результаті приєднання 11 приміських селищ до міста сформувався так званий Великий Ліберець. Друга світова війна істотно не торкнулася міста, але призвела до зміни структури його промисловості. Після закінчення війни з міста протягом двох років німців було виселено.

У 1949 р. Ліберець перестав бути статутарним містом і перетворився на центр Ліберецької області. Однак у 1960 р. ця область була ліквідована і Ліберець знову став районним містом у Сіверочешській області, керованої з Усті на Лабі.

У серпні 1968 р. через Ліберець пройшли окупаційні війська Варшавського договору. Результатом цього стали загибель 9 невинних жертв (пам`ятник їм нині знаходиться на ратуші) та знищення фасадів будинків на нинішній Площі Едварда Бенеша. Вторгнення застало у місті Ліберець Вацлава Гавела.

Після «оксамитової революції» у 1989 р. Ліберець у 1990 р. знову став статутарним містом. В даний час у цьому місті триває багато перетворень.Здійснюється масштабна реконструкція старого центру міста. Після краху текстильних підприємств на порядку денному стоїть питання реструктуризації промисловості, виникають нові індустріальні та торгові зони.

Членування міста

Ліберець складається з 25 кадастрових територій з 32 місцевими частинами, керованими безпосередньо ліберецьким магістратом, а також одного самоврядного міського району, сформованого єдиною кадастровою територією.

Економіка

Tекстильна промисловість

Традиційною галуззю індустрії в місті завжди була текстильна промисловість -особливо виробництво сукна та полотна. Перші суконні справи майстра Урбан Гоффманн із Завидова та Христофор Краузе, що вивчився у Фрідланті, прийшли в Ліберець у 1579 р. Вони переробляли шерсть овець редернівського, а також навколишніх маєтків. У 1579-80 р.р. суспільство сукноробів створило власну фарбу, а феодали розпорядилися встановити сукноробну машину. Завдяки цьому сталося покращення якості сукна, яким стали торгувати на ринках та ярмарках.

Завдяки зростаючому значенню торгівлі сукном 21 лютого 1599 р. місто отримало відповідні привілеї, згідно з якими був формально заснований Ліберецький сукноробний цех. У період свого заснування він мав 10 майстрів, проте завдяки швидкому прогресу та розростанню виробництва протягом наступних 20 років з`явилося 23 нових майстри сукноробного ремесла, які стали найбагатшими та найшанованішими жителями міста.

Істотний прогрес у сукноробстві був досягнутий при Албрехті з Валдштейна у зв`язку з його становищем на чолі армії. Обсяг військових замовлень на нову уніформу був значним, і хоча оплата проводилася нерегулярно, але терміни поставки були короткими. Тому найкращим джерелом доходів сукноробів було виконання замовлень від офіцерів та чиновників. Завдяки зростаючому обсягу виробництва цех прийняв у свої ряди додатково 75 майстрів і мав у той період 103 підмайстри. У 1632 р. було встановлено нову сукноробну машину, а 1633 р. – нову красильню.

Після тридцятирічної війни через численну еміграцію внаслідок антиреформації стався стрімкий спад виробництва. Але навіть незважаючи на несприятливу економічну ситуацію і великі платежі на користь роду Галласів Ліберець у XVIII столітті залишався найбільшим виробником сукна в Чехії. У 1728 р. цех сукноробів мав 419 членів, за ним слідував цех виробників полотна. Члени цих цехів працювали головним чином у приміських кварталах, у самому місті було 60 майстрів – приблизно десята частина загальної кількості ткачів лляних тканин у ліберецькому регіоні.

Якщо в Лінці перша мануфактура з виробництва тонкого сукна виникла ще в 1672 р., то ліберецькі цехи посиленозахищалися від цього “нововведення” і навіть вимагали знищення мануфактури, заснованої в 1710 р. у селищі Планіце у Клатова. Якість цехового сукна, однак, ставало дедалі гіршим у порівнянні з мануфактурним, тому уряд прагнув модернізувати виробництво сукна в монархії за рахунок послідовного обмеження привілеїв цехів і, тим самим, стимулювання виходу з них фахівців.

З числа цехових майстрів вийшли також перші купці сукном. Одним із перших серед них був Готфрід Меллер з 1780 р. Саме він і залежні від нього робітники створили першу розгалужену мануфактуру. Наступним таким виробником був Йоганн Георг Бергер, який на рубежі XVIII-XIX століть став одним з найбільших текстильних виробників у Чехії. Бергер був також першим, хто в 1808 р. випробував нову машинну технологію прядіння вовни в селищі Страж на Нісі.

На початку XIX століття в ліберецькому регіоні працювали 4 мануфактури і 8 великих торговців сукном. Відбулася механізація виробництва. Перші прядильні машини використовувала фірма «Антон Тум» в Катеринках, в 1800 р. в експлуатації було 200 механічних веретен, а в 1841 р. їх було вже 50 000 тисяч. Більшість виробничих механізмів рухалися водяними колесами: на околицях міста їх було встановлено понад 100.

Ці перші підприємці – Mеллер, Бергер і Франц Улбріхт – хоча і створили концентровані мануфактури, але не змогли перетворити їх у великі фабрики і всі їхні компанії під тиском сильніших торгових будинків прийшли в занепад. Teкстильну фабричну імперію у місті Ліберець заснував Йоганн Лібіг, його підприємство Johann Liebieg навпаки, вийшли з нього зміцнілими.

Після виникнення Чехословацької Республіки сталося ослаблення німецьких підприємств, чиї власники збували продукцію переважно в Австрії та Німеччині. Іншими факторами були інфляція німецької марки, віддаленість від джерел сировини, нестача енергії та положення поза головними транспортними магістралями.

Ліберецька текстильна промисловість повинна була розраховувати на дешеву робочу силу і почала відставати від решти світу. Світова економічна криза важко позначилася на текстильній промисловості ліберецького регіону, фірми змушені були звести чисельність працівників до мінімуму та обмежити виробництво. Загалом 26 підприємств із більш ніж двома тисячами працівників взагалі припинили роботу. Ситуація почала покращуватись у 1935 р., під час Другої Світової війни знову виник дефіцит сировини, ряд підприємств було переведено на випуск продукції військового призначення.

У 1945 р. всі німецькі текстильні фірми були конфісковані, а роком пізніше – націоналізовані. У місті Ліберець це торкнулося компаній “Йоганн Лібіг”, “Гермінгхаус і комп.”, “Гоффманн і Геттвер”, “C.Нойманн і сини”, “Об`єднані красильні та комп.” і “Tекстилан”. Оскільки ці підприємства у державних руках мали бути галузевими, відомчими, всі вони увійшли до складу деяких позаліберецьких національних підприємств. Ліберець же – навпаки – 7 березня 1946 став місцем знаходження Чеських вовняних заводів. Після всіх конфіскацій це підприємство, яке прийняло 18 вересня 1948 року.назва «Teкстилана», налічувала 39 заводів із 9000 робітників.

В даний час текстильна промисловість у місті переживає не найкращі часи. Нині у цій галузі діють фірми «Інтерлана» та «Елмарко – випуск нановолокон».

Працівники «Teкстилани» поступово перейшли на інші підприємства або були звільнені. У 2003-2004 роках. вся територія «Tекстилани» була розчищена. В останню чергу 5 березня 2005 р. було підірвано фабричну трубу.

Ліквідація труби фабрики «Tekстілана»

Труба перед вибухом

Фаза 1

Фаза 2

Машинобудування

У цій галузі переважають автомобільна промисловість і особливо виробництво обладнання з переробки пластмас. У минулому було відоме виробництво текстильних машин.

Компанії текстильного машинобудування

• «Елітекс».

Компанії автомобільної промисловості

• «Райхенбергер Автомобіль Фабрик» (Ліберецький автозавод у 1907–1916 рр.);
• «Каденце Інновейшн»;
• «Денсо».

Харчова промисловість

• Компанія «Ліпо», нині вже припинено випуск кондитерських виробів, у тому числі однойменних бомбонів.

Будівництво

• Компанія «Синер».

Транспорт

Різні автобуси автотранспортної компанії ČSAD Liberec

Ліберець отримав залізничний зв`язок у 1859 р., коли була відкрита траса до Пардубіце та німецького Циттау. Сьогодні із міста виходять п`ять одноколійних та неелектрифікованих залізниць, включених до загальнодержавної системи шляхів сполучення, за винятком траси доТанвальда, яка є регіональним шляхом.

Компанія «Чеські залізниці» експлуатують кабінну канатну дорогу на Ештед тривалістю 1188 метрів з перепадом висот 402 метри, чия нижня станція знаходиться в ліберецькому районі Горні Ганих неподалік кінцевої зупинки міського громадського транспорту. Іншу канатну дорогу (всього їх – чотири) на околицях міста Ліберець використовує приватна компанія. Лише одна з канатних доріг експлуатується в літньому сезоні (канатна дорога Ліберець – Скалка), інші служать тільки лижникам у кафе. “_blank” rel=”noopener noreferrer”>зимовий сезон.

Автомобільний транспорт представляє насамперед швидкісне шосе R35 (E442), з яким у Турнові стикується шосе R10 на Прагу. Інші шосе йдуть, наприклад, до міст Яблонець (а звідти до Гаррахова та Польщі), Фрідлант, Дечин, Новий Бор, а також до німецького Циттау.

Ліберець має невеликий аеропорт з твердою смугою, що використовується нині місцевим аероклубом і як база Авіаційної рятувальної служби.

Міський громадський транспорт

Ліберецький міський громадський транспорт (ГОТ) формується із системи автобусних та трамвайних маршрутів, що використовуються Транспортним підприємством міста Ліберець. Центральним його місцем став термінал ГОП на вулиці Фюгнерової.

Ліберець почав використовувати власний трамвайний транспорт у 1897 р. на ділянці від залізничного вокзалу до нинішнього зоопарку. Сьогодні Ліберець має дві трамвайні лінії: трасу між пунктами Горні Ганихов та Лідову Сади, яка називається міською трамвайною лінією, побудованою з початковою колією 1000 мм і реконструйованою в 2005 р. на стандартну колію 1435 мм, а також міжгородську трамвайну лінію між містами Ліберець та Яблонець на Нісі. Лінія, що існувала до Рогліце і Ружодола, була демонтована в 1960 р.

Міжгородська трамвайна лінія матиме власну колію лише на ділянці Ліберець – Вратиславіце, далі вона піде паралельною залізницеюдорогою. Розглядається варіант гібридизації рухомого складу так званої легкої залізниці, яка в майбутньому за проектом <Регіотрaм Ніса> з`єднає й інші міста Єврорегіону «Ніса»: Ціттау, Олені Гуру, Taнвальд, Гаррахов та Залізни Брід.>

Ціни проїзних квитків у минулому були тіньовою стороною ліберецького міського транспорту. А саме – тарифи були найдорожчими в республіці. У 2004 році ці тарифи знизилися: квиток для дорослого на проїзд протягом 20 хвилин став коштувати 10 крон, протягом 45 хвилин – 16 крон. З 1 січня 2008 року у місті почали діяти нові ціни квитків, квиток для дорослого за проїзд протягом 40 хвилин став коштувати 16 крон, для дитини – вдвічі менше. З 2007 р. у місті Ліберець, як і в Празі, використовуються проїзні квитки широкого формату.

Культура

Театр Ф.Шальди

Театри та театральні акції

• Театр Ф.Шальди;
• Малий театр;
• Наївний театр – ляльковий театр;
• Короткий ударний театр;
• Театр без завіси;
• Театральний фестиваль «Матержинка».

Кінотеатри

• «Варшава»;
• «Липа»;
• «Кінозірка».

Освітні установи

• Обласна наукова бібліотека – так звана «Побудова примирення» – нова бібліотека та синагога, що відкрилися у 2000 р.
• Зоологічний парк.
• Ботанічний сад.
• Північний музей.
• Обласна галерея.

Інші установи

• Будинок культури;
• центр «Вавілон» – казино, аквапарк, розваги, громадський та готельний комплекс;
• «Народні сади» – культурний тагромадський центр, збудований у 1900–1901 рр. на останній трамвайній магістралі;
• торговий центр «Ніса Ліберець» – найбільший торговий, культурний та громадський центр Чехії на північ від Праги.

Знамениті об`єкти

 

 Ратуша на Площі д-ра Е.Бенеша

• Ратуша – новоренесансна будівля з 1893 р., один із символів міста та області;
• Ліберецький замок;
• готель та радіопередавач на Ештеді, один із символів міста та області;
• торговельний будинок «Ештед» (нині торговий будинок «Teскo») за сучасними мірками не відповідає вимогам дня, тому його буде знесено та замінено сучасною будовою;
• міський курорт – неоренесансна будівля, побудована в 1901–1902 рр.;

Валдштейнські хати – найстаріші (з 1678-1681 рр.).) будівлі, що збереглися на території міста (на Вітряній вулиці);

• Гамрштейн – руїни фортеці на Замковому пагорбі (375 метрів над рівнем моря);
• «Ліберецька висота» – ресторан та оглядовий майданчик, збудований у 1900–1901 рр.;
• «Будинок Шольца» – зрубова поверхова хата на березі Ніси, побудована в 1771 р. Нині в цьому будинку знаходиться офіс однієї з установ;
• невеликий замок Лібіга (Вілла Лібіга) – колишнє місце проживання роду Лібігів з 1897 р. в долині Гарцовського потоку.

Костели

• Костел Святого Антоніна Великого – спочатку однопролітна будова була перебудована в 1579 р. в цегляний трипрогоновий костел;

Костел Святого Хреста – збудований у 1695–98 рр.

• і пізніше – у 1753–56 р. – перебудований;
• Костел Божого Серця Діви та колишній монастир та школа;
• Костел Святого Антоніна з Падуї;
• Костел Матері Божої У Картини;
Костел Сятого Яна Хрестителя;
• Костел Святого Боніфація в Гірському Ганихові.

Освіта

• Дитячі садки (36).
• Середні професійні училища (6).
• Гімназії (4): Єврорегіональна гімназія та Середня професійна педагогічна школа, Гімназія та середня ліберецька професійна педагогічна школа, Гімназія Ф.Шальди, Підештедська гімназія.
• Середні спеціальні школи, включаючи медичні (15); серед них – середні промислові школи (3): будівельна, машинобудівна та електротехнічна, текстильна.
• Вищі спеціальні школи (4).
• Вищі навчальні заклади (1 1): Технічний університет у місті Ліберець, філія Вищої школи Карла Енгліша у Брно.

Наука та дослідження

• Дослідний інститут текстильних машин.

Спорт

Околиці міста і саме місто Ліберець таять у собі великі можливості для розвитку спорту як на аматорському, так і на професійному рівнях.Для рекреаційного спортивного використання жителі активно використовують навколишні гори, що формують ідеальні умови для туризму, велотуризму та бігу на лижах.

Ліберецькі спортсмени беруть участь у вищих республіканських та міжнародних змаганнях. Найбільш успішні їх виступи у баскетболі, футболі, льодовому хокею, волейболі, флорболі, бігу з перешкодами, карате та лижному спорті.

Спортивні об`єкти

• Арена «Типспорт» – нова багатофункціональна арена, яка є базою хокейного клубу «Білі тигри Ліберець»;
• Стадін «У Ніси» – футбольний стадіон, що є базою клубу «Слован Ліберець»;
• спортивний ареал «Ештед» – призначений для спуску на лижах, бігу на лижах та стрибках;
• ареал «Весець» – ареал, призначений для бігу на лижах;
плавальний басейн.

Спортивні клуби

• «Патріотс Ліберець» – бейсбольний клуб;
• «ФК Слован Ліберець» – футбольний клуб;
• «Білі тигри» – хокейний клуб;
• «АК Слован Ліберець» – атлетичний клуб;
• «Дукла Ліберець» – Армійський лижний спортивний центр;
• «ВК Дукла Ліберець» – волейбольний клуб;
• «БК Кондори Ліберець» – баскетбольний клуб;
• «Локомотив Ліберець» – фізкультурне суспільство;
• «Сокіл Францішків» – фізкультурне суспільство в районі Францішків;
• «ФБК Ліберець» – футбольний клуб.

Знамениті особи, що народилися в місті Ліберець

• Христоф Демантіус (1567–1643 рр.), німецький композитор, музичний теоретик та поет;
• Камілло Горн (1860–1941 рр.), німецький композитор;

Хейнріх Херкнер (1863-1932 рр.).), економіст;

• Франтішек Ксав`єр Шальда (1867–1937), літературний критик, журналіст та письменник;
• Фердинанд Порше (1875–1951 рр.), австрійський конструктор автомобілів;
• Влада Буріан (1891–1962 рр.), театральний актор, відомий як “Король коміків”;
• Ярослав Ржидки (1897–1956 рр.), композитор та музичний педагог;
• Конрад Генлейн (1898–1945 рр.), судето-німецький сепаратист;
• Людмила Maцешкова (1898–1974), поетеса, що публікувалася під псевдонімом Ян Каменік;
• Герберт Фейгл (1902–1988 рр.), австрійсько-американський філософ;
• Карел Вацек (1902–1982 рр.), композитор;
• Гаралд Крейцберг (1902–1968 рр.), танцюрист і балетний теоретик;
• Гвідо Бек (1903–1989 рр.), фізик;
• Августин Шрамм (1907–1948 рр.), комуністичний функціонер;
• Отфрід Прейслер (* 1923 р.), письменник;
• Густав Гінцель (* 1931 р.), мандрівник та альпініст;
• Oлдржих Кайзер (* 1955 р.), актор театру та кіно;
• Петро Келлнер (* 1964 р.), менеджер;
• Мирослава Плештилова (* 1966 р.), педагог, актриса театру та кіно;
• Петро Недвед (* 1971 р.), хокеїст;
• Мартін Дамм (* 1972 р.), тенісист;
• Toмаш Енге (* 1976 р.), автогонщик;
• Павло Лішка (* 1971 р.), актор;
• Зузана Гейно (* 1986 р.), чемпіонка світу серед спортсменів віком до 16 років та чемпіонка Європи серед юніорів у бігу на 400 метрів з бар`єрами.

Багатолітні жителі міста

• Йоганн Лібіг (1802–1869 рр.), великий підприємець, засновник роду Лібігів, барон;
• Макс Кюльм (1877–1944 рр.), американський архітектор та педагог;
• Міклош Радноті (1909–1944 рр.), угорський поет, був студентом Текстильного інституту в 1927-28 рр.;
• Франтішек Петерка (*1922 р.), актор театру та кіно, тривалий час працював у Театрі імені Ф.Шальди;

Пржемисл Соботка (* 1944 р.), лікар і політик, голова Чеського сенату.

Міські символи

Гербміста Ліберець формують срібний щит, на якому зображена фортечна стіна рубінового кольору з подвійними вежами та зубцями. На срібних шарнірах підвішено золоту підвісну відкриту браму. Верхню половину воріт закриває грати зі срібними кованими заточеними кінцями. У кожній з веж знаходиться відкрита хвіртка, над якою є бійниця та витягнуте, розділене хрестом, вікно. Башти мають куполи рубінового кольору з держаком, на якому розвивається синій прапорець. На стіні над воротами висить щит синьо-блакитного кольору зі срібним колесом, яке було родовим знаком Редерна. На зубцях стіни, між вежами стоїть приборканий золотий лев із короною на голові, червоним язиком та здибленим хвостом.

Полотно міського прапора формують дві паралельні смуги – червона нагорі та біла внизу. Полотно має пропорцію ширини довжиною 2:3. У його середині вміщено знак міста в іспанському стилі.

Міське лого формуютьстилізовані силуети двох найзначніших будівель міста: ратуші та готелю Ештед, де ліва частина ратуші та права частина готелю з`єднані в єдине ціле. Логотип доповнено написом: «Ліберець».

Галерея: