Ярослав Га́шек (чеськ. Jaroslav Hašek; 30 квітня 1883, Прага – 3 січня 1923, Липнице) – чеський письменник-сатирик, драматург, фейлетоніст, журналіст, комісар Червоної Армії Автор приблизно 1500 різних оповідань, фейлетонів та інших творів, з яких світову популярність отримав його незакінчений роман «Пригоди бравого солдата Швейка».

Біографія

Навколо фактів біографії письменника за роки накопичилася неабияка кількість легенд, чуток і анекдотів. Частина з`явилася ще за життя Ярослава Гашека (і він сам активно розповсюджував усілякі небилиці про себе), частина з`явилася в перших мемуарах та біографіях, коли автори намагалися наблизити читачам образ письменника за допомогою вигаданих історій та анекдотів. Але збереглося й дуже багато документальної інформації, як, наприклад, поліцейські протоколи, мемуари.

І незамінним джерелом як фактів, так і міфів, про життя Гашека є його ж творчість.

Сім`я

Гашеки походили з давнього південночеського роду. За твердженням Вацлава Менгера (чеськ. Václav Menger), приятеля Ярослава та одного з його перших біографів, дід письменника, Франтішек Гашек, селянин із Мидловар (чеш.), брав участь у Празькому повстанні 1848 року та був депутатом Крімржизького сейму. Інший дід Антонін Яреш був сторожем у князів Шварценбергів. Коли Йозеф Гашек навчався у Пісекі і жив у домі Ярешей, він і познайомився з майбутньою дружиною Катержиною.

Йозеф був четвертою дитиною в сім`ї, обидві сім`ї не можна було назвати навіть заможними, і через брак коштів весілля відбулося лише через тринадцять років.

Народжений первісток, названий Йозефом, помер незабаром після народження. І через шість років після весілля, 30 квітня 1883, у них народився другий син. 12 травня його хрестили в храмі Святого Штепана, що знаходився неподалік, під повним ім`ям: Ярослав Матей Франтішек. У 1886 році у подружжя народився ще один син, Богуслав. Також подружжя Гашековудочерила осиротілу племінницю Марію.

Йозеф працював шкільним учителем у приватній гімназії (він не склав державного іспиту і не міг викладати в державних гімназіях). Однак коли діти стали підростати і потрібно платити за їхнє навчання за допомогою друзів він влаштувався на більш дохідну роботу, в банк «Славія» статистиком зі страхових розрахунків. Однак постійна потреба, невпевненість у завтрашньому дні вплинула на характер Йозефа, він запеклий на світ і став пити, чим добряче підірвав своє здоров`я. У 1896 році він захворів на грип, який дав ускладнення на нирки. Не врятувала його операція.

Ранні роки

У 1889 році Ярослав вступив до школи. Завдяки чудовій пам`яті він легко закінчив початкову школу і успішно вступив до гімназії. Історію Чехії Ярославу читав відомий чеський письменник Алоіз Ірасек, змушений по бідності підробляти вчителем. Його лекції про історію Чехії часів незалежності явно вплинули на світогляд юного Ярослава. Він був неодмінним учасником усіх антинімецьких демонстрацій у Празі. Втім, завдяки своєму непосидючому характеру, він також був неодмінним учасником або свідком дуже багатьох подій у місті: бійок, скандалів.

Однак навчання в гімназії тривало недовго. Після смерті Йозефа Гашека у сім`ї почалися серйозні фінансові проблеми. Єдиним джерелом доходу для Катержини стало шиття білизни на замовлення для магазинів, чого мало вистачало на життя.За кілька років сім`я змінила півтора десятки адрес, змушена з`їжджати з квартир після затримок оплати. У Ярослава почалися проблеми з навчанням: крім хорошої пам`яті були потрібні ще й старанність, і старанність, чого у хлопчика ніяк не вистачало. У третьому класі гімназії він переекзаменовувався з математики, а в четвертому навіть залишився на другий рік.

Ситуація погіршилася і політичним скандалом. В 1897 вибухнула чергова серія антинімецьких демонстрацій, що призвела до введення в Празі надзвичайного стану. Гашек брав у сутичках із поліцією та погромами німецьких магазинів найактивнішу участь, про що не раз згадував пізніше. Якосьполіцейський патруль під час обшуку Ярослава виявив у того в кишенях каміння і затримав для розгляду. Всі запевнення Гашека, що каміння було куплено для шкільної колекції мінералів, комісаром поліції було відкинуто, і він погрозив, що через надзвичайне становище назавтра Ярослава розстріляють без жодного суду.

З розстрілом все обійшлося, благо наступного дня справою Гашека зайнявся інший комісар, але 12 лютого 1898 Ярослав з дозволу матері кинув навчання.

Першим місцем роботи Гашека була аптека, куди його влаштували учнем. Проте завзятість і старанність — це не про Ярослава, замість щоденної роботи він вирушив у пішу подорож. Разом із компанією таких же підлітків він обійшов неабияку частину Чехії, Словаччини та Моравії.

У 1899 Ярослав трохи розсудився і навіть вступив до Торгової академії, де за відмінну успішність був звільнений від плати за навчання. Втім, усі канікули він, як і раніше, проводив у походах. Академію він закінчив у 1902 році, і на згадку про батька був прийнятий до банку «Славія», де і почав роботу в жовтні 1902 року. І знову щоденна робота і побутова рутина виявилися не до вподоби непосидючого Ярослава. Вже взимку, невдовзі після працевлаштування, він знову вирушив у похід, нікого не попередивши. Проте, вперше адміністрація банку йому пробачила це.

Втім, через короткий термін, у травні 1903 року Гашек знову не є на робоче місце.За деякими відомостями, він ще й залишив на робочому столі записку: «Не хвилюйтеся. Ярослав Гашек». Такої витівки терпіти не стали, Гашека звільнили. Сам він провів все літо 1903 року в подорожах. Точні відомості про те, де він був майже півроку не збереглося, спогади друзів різняться, і шляхи Ярослава його біографи простежували за точністю опису тих чи інших місць у його оповіданнях. Відомо, що він допомагав болгарським та македонським повстанцям на Балканах, побував у Софії, Бухаресті, Кракові, Угорщині, Галичині та Словаччині. Його кілька разів заарештовували за бродяжництво, про що він пізніше розповідав у своїх гуморесках. До рідної Праги він повернувся лише восени.

У тилу

Післяпублікації в 1903 році збірки віршів «Травневі вигуки», написаної спільно з Ладиславом Гаєком, та отримання грошей за свої нотатки, які він писав під час своїх подорожей, Гашек вирішує стати письменником. Він підходить до цієї справи з надзвичайною практичністю, фактично зробивши з творчості ремесло.

Він швидко стає найпопулярнішим і читаним гумористом свого часу, заповнивши розважальні рубрики щоденних газет і тижневиків, гумористичні журнали, сімейні та військові календарі. Проте майже жодної літературної цінності твори цього періоду не представляють. Гашек навіть і не приховує, що пише виключно заради грошей, намагаючись лише догодити широкій публікі. Навіть у дружній компанії з журналістів та літераторів невисокого рівня його талант не зізнавався.

Спосіб життя Ярослава і риси його характеру послужили основою для міфу, що з`явився пізніше, про бродягу і короля богеми. Кав`ярні, винні льохи, корчми, нічні прогулянки, сутички з поліцією – все це було невід`ємною частиною життя Гашека. Все це знайшло відображення і у його творчості.

Численні псевдоніми Гашека також прямий наслідок його малосерйозного ставлення до літератури. Він легко підписувався прізвищами друзів, прізвищами, що потрапили йому на очі в газетах чи рекламі.

Кілька років Гашек перебивався нерегулярними публікаціями, поки в 1909 році його приятель Ладислав Гаєк (чеськ. Ladislav H.).Domažlický), який на той час уже був редактором журналу «Світ тварин», не залишив свою посаду за умови, що його місце займе саме Ярослав.

Однак спокійний академічний характер видання нехтував веселим і неспокійним характером Гашека і він вирішив порадувати читачів усілякими відкриттями з життя тварин. З-під його пера народилися загадковий «табу-табуран», що живе в Тихому океані, муха з шістнадцятьма крилами, вісьмома з яких вона обмахується як віялом, і домашні сріблясто-сірі вурдалаки, і навіть стародавній ящір «ідіотозавр». Не дивно, що Гашек ненадовго затримався на посаді редактора «Світу тварин». Що характерно, подібним чином висвітлював публіку та іншийвідомий письменник-сатирик Марк Твен. Цей епізод пізніше Гашек використав у Бравому солдаті Швейку, де він зберіг і прізвище колишнього редактора, і назву журналу.

Наступне місце роботи Гашека також знайшло своє відображення в його знаменитому романі. Ярослав відкрив «Кінологічний інститут», а насправді просто контору з продажу собак. Не маючи грошей на покупку породистих цуценят, він просто ловив дворняг, перефарбовував їх і підробляв родовід. Подібне шахрайство тривало недовго і закінчилося судом, під який потрапила і дружина Ярослава Ярмила, яка вважалася співвласником.

Його робота в газеті «Ческо слово» також виявилася недовгою. На зборах страйкуючих трамвайників, куди його відправили писати репортаж, він узяв слово і заявив, що лідери профспілки таємно вступили в змову з підприємцями. Проте, як Гашек невдовзі з`ясував, «Чесько слово» видавалося тією самою націонал-соціалістичною партією, яка керувала цією профспілкою.

Розлучившись у 1912 році з дружиною і втративши постійні джерела доходу Гашек щосили вдарився в творчість. За невеликий період він написав безліч гуморесок, частина з яких була надрукована в газетах, частина видана окремими книгами.

Веселий і бешкетний характер Гашека, як і раніше, не змінювався. Збереглися відомості про його численні розіграші та події. Так, одного разу його відправили до божевільні.Перехожий, побачивши, що Гашек стоїть на мосту і пильно дивиться у воду, вирішив, що той збирається накласти на себе руки. Разом з поліцейськими, що приспіли, Гашека затримали і відправили в дільницю… Де він представився Святим Яном Непомуцьким, приблизно 518 років від народження. На запитання: «Коли ж ви народилися?», він спокійно відповів, що взагалі не народжувався, яке виловили з річки. Лікар пояснив агентам поліції, що Гашек абсолютно здоровий і навіть упорядкував всю лікарняну бібліотеку. Проте додому його відправити не вдається — він усюди ходить, усім цікавиться, і, мабуть, збирає матеріали для нових оповідань. І цей епізод із бурхливої ​​біографії письменника також знайде своє відображення у його романі.

Не меншехарактерний і інший випадок, коли після початку Першої світової війни Гашек оселився в одному празькому готелі. Ось тільки зареєструвався він як Лев Миколайович Тургенєв. Народився 3 листопада 1885 року у місті Києві. Живе у Петрограді. Православний. Приватний службовець. Приїхав із Москви. Мета приїзду – ревізія австрійського генерального штабу. Не дивно, що його незабаром під посиленою охороною як російського шпигуна доставили в поліцію, де він заявив, що як лояльний громадянин вважав за обов`язок перевірити, «як у цей тяжкий для країни час функціонує державна поліція». У поліції Гашека добре знали і він отримав 5 діб арешту.

Взагалі ім`я Гашека часто фігурувало в поліцейських протоколах: «зазначений у нетверезому стані справляв малу потребу перед будівлею поліцейського управління»; «у стані легкого алкогольного сп`яніння пошкодив дві залізні загородки»; «неподалік поліцейської дільниці запалив три вуличні ліхтарі, які вже були погашені»; «Стріляв з дитячого пугача»… Поліцейські протоколи показують, як невимушено Ярослав змінював місце проживання: у них зафіксовано 33 різні адреси. Проте адрес було багато більше, і часто поліції не вдавалося встановити, де тепер проживає Ярослав. Ну а штрафи, що присуджуються йому, ніколи не оплачувалися, оскільки все закінчувалося на констатації факту, що «у боржника немає жодних носильних речей, які можна було б конфіскувати, живе він у своєї матері і не має жодної власності, крім того, що на ньому».Сам же він ще й заробляв на цих подіях, публікуючи гуморески та фейлетони про те, що сталося.

На фронті

У 1915 році війна увійшла і в життя Гашека. Його призвали в армію і зарахували до 91-го піхотного полку, розташованого в Чеську-Будеєвицях. Багато з пригод Швейка у романі також сталося насправді із самим письменником. Так у полк Ярослав з`явився у військовій формі, але у циліндрі. Зі школи вільних він був відрахований за порушення дисципліни. А його симуляцію ревматизму визнали спробою дезертирства і навіть засудили на три роки з відбуттям після закінчення війни. Так що на фронт Гашек вирушив арештантськоювагоні, як і Швейк.

В армії майбутній роман поповнився не тільки історіями та курйозами, а й персонажами. У 91-му полку служили і поручик Лукаш, і капітан Сагнер, і писар Ванек, та багато інших персонажів. Частину з них Гашек так і залишив під своїми прізвищами, частину таки перейменував. Він отримав посаду помічника писаря, що дозволило йому ухилятися від навчань та продовжувати творчість. Тоді ж він досить тісно зійшовся з денщиком Лукаша Франтішеком Страшліпкою, який став одним із основних прототипів Йозефа Швейка.

На фронті в Галичині Гашек виконував обов`язки квартир`єра, пізніше ординарцем і зв`язковим взводом. Брав участь у боях біля гори Сокаль і навіть був нагороджений срібною медаллю за хоробрість і здійснений у чин єфрейтора. Ось тільки обставини подвигу відрізняються. За спогадами Лукаша і Ванека Гашек багато в чому проти своєї волі “взяв у полон” групу російських дезертирів – він непогано говорив російською і домовився з російськими солдатами про умови здачі. Сам же Гашек заявляв, що медаллю було нагороджено за те, що позбавив батальйонного командира від вошей, намазавши його ртутною маззю.

24 вересня 1915 року під час контрнаступу російської армії на ділянці 91-го полку Гашек разом зі Страшліпкою добровільно здалися в полон.

У полоні

Як військовополонений №294217 Гашек утримувався в таборі під Києвом у Дарниці. Пізніше його перевели в аналогічний табір у Тоцькому в Самарській губернії.У таборі вибухнула епідемія тифу, в ході якої загинуло безліч полонених. Гашек також захворів, та вижив. І незабаром подібно до багатьох інших співвітчизників Гашек вступив до Чехословацького легіону.

Однак медкомісія визнала його непридатним до стройової служби і в червні 1916 року він став спочатку писарем 1-го добровольчого полку імені Яна Гуса, а потім співробітником газети «Чехослован», що виходила в Києві . Гашек активно займався агітацією в таборах військовополонених на користь Легіону, друкував у газетах гуморески та фейлетони. Своєю гострим язиком він досяг спочатку, що австрійська влада оголосила його зрадником за його образливі розповіді (саме в цей час з`явився фейлетон”Розповідь про портрет Франца-Йосифа I”, який потім буде перекладено в першому розділі Пригод Швейка), а потім і керівництво Чеської національної ради в Парижі було обурене його фейлетоном “Клуб чеських піквіків”. Гашека відправили на фронт і зрадили суду честі, де зобов`язали принести письмові вибачення керівництву ради.

Втім, за рядом відомостей, Гашек воював не тільки на папері. Влітку 1917 року за бій у Зборова він був нагороджений георгіївським хрестом четвертого ступеня.

Після укладення між Росією та Німеччиною сепаратного світу і евакуацією чеського корпусу в Європу через Владивосток Гашек пориває з легіоном і вирушає до Москви. Там він вступає до комуністичної партії. У квітні 1918 року його відправили на партійну роботу до Самари, де він вів серед чехів та словаків агітацію проти евакуації до Франції, а також закликаючи їх вступати до Червоної Армії. До кінця травня чесько-сербський загін Гашека налічував 120 бійців, які брали участь у боях з частинами Білої армії та успішно придушили анархістський заколот у Самарі.

Проте вже в червні 1918 року в ході заколоту Чехословацького корпусу чеські загони, що виступили проти Червоної Армії, взяли Самару. Серед протистояли їм частин Червоної Армії були і три взводи добровольців, якими командували Ярослав Гашек та Йосип Поспішіл. Проте сили були нерівними, і довелося відступити.Згадавши, що у штаб-квартирі чеських інтернаціоналістів у готелі «Сан-Ремо» залишилися списки добровольців, яким ця інформація могла загрожувати репресіями, Гашек самотужки повернувся за документами і встиг їх знищити. Проте повернутися до загону він уже не встиг, і мав вибиратися з міста наодинці.

Діяльність Гашека як агітатора Червоної Армії в чеському середовищі була недовгою, але не залишилася непоміченою. У липні, тобто лише через три місяці після прибуття в Самару, в Омську польовий суд чехословацького легіону видав ордер на арешт Гашека як зрадника чеського народу. Кілька місяців він був змушений, прикриваючись довідкою, що він «розумний син німецького колоніста з Туркестану», ховатися від патрулів.

Тільки до вересня Гашек перетнув лінію фронту, і в Симбірську знову приєднався до частин Червоної Армії.

З жовтня 1918 року Гашек займається партійною, політичною та адміністративною роботою при політвідділі 5-ї армії Східного фронту. Незважаючи на те, що в Чехії письменник вів богемний спосіб життя, був завсідником численних празьких трактирів ресторанів, автором та учасником усіляких жартів, розіграшів та проказ, перебуваючи в лавах Червоної Армії він поводився інакше. Тут він показав себе відповідальною та виконавчою людиною та гарним організатором, до того ж нещадним до ворогів революції. Не дивно, що його кар`єра швидко пішла на гору.

У грудні 1918 року його призначили заступником коменданта Бугульми, а незабаром, змістивши начальника, він сам стає комендантом. Пізніше його спогади про цей період стали основою циклу оповідань «Як я був комендантом Бугульми». Історики відзначають такий парадокс, що автор одного з найантивоєнніших романів світу брав участь у червоному терорі. Про це свідчать і деякі його спогади: «У одного попа ми знайшли кулемет та кілька бомб. Коли ми його вели на розстріл, піп плакав». Відома й інша його фраза: «Зважаючи на те, що мотузок у нас скасований, пропоную всіх цих зрадників іванів івановичів на місці розстрілювати».

Але і на цьому місці він довго не затримується, вже в січні 1919 його переводять в Уфу, де він завідував друкарнею і видавав більшовицьку газету «Наш шлях».У цій друкарні Гашек знайомиться зі своєю майбутньою дружиною.

Разом з 5-ю армією шлях Гашека лежить на схід, він встиг побувати в Челябінську, Омську, Красноярську, Іркутську, де був легко поранений при замаху.

В Іркутську Гашек також брав активну участь у політичному житті: його обрали депутатом міської ради. Не забуває він і журналістики. Гашек видає газети «Штурм — Рогам» («Наступ») німецькою та угорською мовами, а також «Бюлетень політпрацівника» російською. Гашек же видавав і першу у світі газету бурятською, що називалася «Юр» («Світанок»). Для цього йому довелося вивчити бурятську мову. Також Гашек пізнішерозповідав, що виконував секретну місію в Монголії, де від імені командувача армії він зустрічався з якимсь китайським генералом. Однак біографам письменника не вдалося знайти жодних документальних підтверджень цьому, хоч і відомо, що китайську мову Ярослав справді вивчав.

Після закінчення громадянської війни Гашек залишився в Іркутську, де навіть купив будинок. Однак у той час у Сибіру діяв «сухий закон», що не могло не засмучувати відомого любителя випити. Можливо, це стало однією з причин для повернення на батьківщину.

У листопаді 1920 року в Чехословаччині вибухнула політична криза, почався загальний страйк, а в місті Кладно робітники проголосили «радянську республіку». Чеські комуністи в Росії отримали розпорядження вирушати на батьківщину, щоб підтримати місцевий комуністичний рух та готувати світову пролетарську революцію.

Післявоєнне життя

У грудні 1920 року Ярослав Гашек разом із дружиною повернувся до Праги, де на нього не чекали. «Вчора на відвідувачів кафе „Уніон“ очікував великий сюрприз; Звідки не візьмися, як грім серед ясного неба, після п`ятирічного перебування в Росії сюди з`явився Ярослав Гашек» — з таким текстом вийшли ранкові газети в Празі. Ще з часів здачі в полон у пресі регулярно з`являлися некрологи: то його вішали легіонери, то його забивали в п`яній бійці, ще щось. Один із приятелів Гашека вручив йому після повернення цілу колекцію подібних повідомлень.

Враховуючи його співпрацю з більшовиками, місцева преса активно виступала проти Гашека, називаючи його вбивцею тисяч чехів і словаків, яких він різав, «як Геродот грудних дітей», його дружину називали єдиною залишеною. їм у живих дочкою князя Львова. Багато друзів відвернулися від нього, одного разу його мало не побили колишні легіонери. Одна журналістка запитала, чи він насправді харчувався в Червоній Армії м`ясом убитих китайців? «Так, милостива пані», — підтвердив Гашек і поскаржився на неприємний смак.

Однак комуністичної революції, що планувалася з Москви, в Чехії не передбачалося, повстання було придушене, його лідериопинилися в ув`язненні, партійна діяльність Гашека швидко зійшла нанівець, і він повернувся до колишнього життя. Він виявився майже без засобів для існування і навіть продавав на вулицях екземпляри своїх книг, що скупчилися у видавців під час війни. Незабаром він знову жив на аванси від видавців, кочуючи з шинку до шинку. У трактирах він і писав свої нові твори, часто там же їх і зачитував. Постійна випивка, два перенесені тифи, відмова дотримуватися рекомендацій лікарів, які заборонили їсти гостре і жирне, важка спадковість — все призводило до постійного погіршення здоров`я Гашека.

У серпні 1921 року він перебирається з Праги в невелике містечко Липниці (англ.). За легендою це сталося так. Вийшовши з дому за пивом, Гашек зустрів свого приятеля Ярослава Панушку (чеш.), який їхав працювати в Липниці, і, залишивши глечик для пива в кафе, просто в домашньому одязі сів у поїзд. Добре підвішений язик рятував його ще з часів юнацьких піших походів, не підвів його і цього разу. Він безкоштовно дістався Липниць, домовився з господарем готелю та шинку про кредит і оселився там. Лише через три тижні він спромігся повідомити дружину, про те, де він. Та відразу приїхала, але визнала, що в Липницях справді краще для здоров`я Гашека, що похитнувся.

Незважаючи на доходи від творчості, що збільшуються, грошей у сім`ї Гашека не додавалося. Ярослав швидко перезнайомився з усією округою, і щедро допомагав усім знайомим потребуючим матеріальної допомоги.Він навіть завів свого шевця, який робив взуття як для самого Гашека, так і для його численних друзів. Він навіть став піклувальником місцевої школи.
Ярослав багато блукав околицями, часто зникаючи на кілька днів. Однак його здоров`я ставало все гіршим і гіршим. Виявивши, що не встигає записувати все, що приходить йому на думку, він найняв собі секретаря Климента Штепанека, який повинен був записувати те, що надиктує Гашек з 9 до 12 години і 15 до 17. У цей час Гашек працював над четвертою частиною пригод Швейка. Завдяки чудовій пам`яті він диктував Швейка не користуючись ніякими нотатками та начерками, лише зрідка звертаючись до карти. Також він чудовопам`ятав усе надиктоване раніше і роботу над наступним розділом починав використовуючи лише листок із закінченням попереднього.

У листопаді 1922 року Гашек нарешті обзавівся власним будинком. Але здоров`я його погіршувалося та погіршувалося. Часто через болі доводилося переривати роботу. Проте Гашек працював до кінця. Востаннє він диктував Швейка лише за 5 днів до смерті. 3 січня 1923 року він підписав заповіт і заявив, що «Швейк тяжко вмирає».

3 січня 1923 року Ярослав Гашек помер. На похороні були присутні його дружина Шулінька, син Ріхард, і більше ста людей з навколишніх сіл та Липниці. На його могилі одним з його місцевих друзів, каменярем Харамзй, було встановлено пам`ятник — розкрита кам`яна книга, на одній сторінці якої ім`я Гашека, на іншій — Швейка. З чеських друзів Гашека був присутній лише художник Панушка, з яким Гашек і приїхав до Липниці. Інші друзі Гашека не повірили повідомленню його смерті, вважаючи, що це чергова містифікація.

Сімейне життя

У 1905 році Ярослав Гашек сватається до дочки скульптора Ярмілі Майєрової. Проте батьки Ярмили не хотіли, щоб їхня дочка пов`язала свою долю з безробітним анархістом, і на їхню думку не вплинуло навіть швидке розставання Гашека від цього мислення. До того ж у 1907 році він оголосив про свій розрив із релігією, що лише посилило протиріччя між релігійними Майєровими та Гашеком.

Після отримання посади редактора журналу в 1909 році у Ярослава з`явилося стабільне джерело доходу, що дозволяло йому утримувати сім`ю. Для підтвердження повернення в лоно католицької церкви він надав батькам нареченої посвідчення про проходження сповіді, видане священиком одного з костел. Як він дістав посвідчення — залишилося загадкою, але у травні 1910 року відбулося весілля.

20 квітня 1912 року у пари народився син Ріхард. Проте їхній шлюб ніяк не можна було назвати щасливим. Ярмила не хотіла миритися з постійними відлученнями чоловіка, його вічними вечірками з друзями. Її батьки також наполягали на розлученні. Чого коштував один епізод, коли вони приїхали побачити онука, Ярослав вийшов у кафе за пивомповернувся лише за кілька днів. Збереглися відомості і про те, як він носив новонародженого сина своїм улюбленим кабачкам і демонстрував його своїм приятелям-завсідникам. Тільки через кілька кабачків він згадав, що залишив сина ще в першому відвідуваному питному закладі. На щастя, Ярмила знала традиційні маршрути подорожей свого чоловіка і незабаром знайшла сина. Але терпіти таке далі не могла. У тому ж 1912 вони розійшлися. Проте Гашек не оформляв розлучення офіційно.

За деякими відомостями, під час перебування в Росії в Бугульмі Ярослав зіграв весілля з місцевою телеграфісткою Гелею Бойковою, проте незабаром після весілля його дружина померла від тифу.

У 1919 році, будучи в Уфі, він познайомився з працівницею друкарні, якою сам керував, Олександрою Гаврилівною Львовою. Гашек називав її «Шулинька». Їхній шлюб був зареєстрований у Красноярську 15 травня 1920 року. Цей шлюб виявився дещо успішнішим за перші, і Шулинька залишалася з Ярославом до самої його смерті.

Повернувшись до Чехії Гашек виявив, що йому загрожує суд за двоєженство, а його вже дев`ятирічний син Ріхард вважає, що його батько — легіонер, який героїчно загинув у Росії.

Перша дружина, Ярмило, спочатку перешкоджала зустрічі батька і сина, а потім при їх першій зустрічі представила Ярослава як знайомого редактора. Тільки через деякий час Гашек зміг порозумітися з сином.Справа про двоїжність була припинена, оскільки Чехословаччина на той час не визнавала закони РРФСР, і її шлюб зі Львовою таким не визнавався за чеськими законами.

Політичні погляди

У середині 1900-х Гашек зближується з анархістськими колами та бере участь у мітингах, виступає з агітаційними поїздками та розповсюджує листівки. В результаті він знову часто опиняється в поліцейських дільницях, але Ярослава це тільки бавить. У 1907 році він провів у камері цілий місяць. Втім, до 1909 року він пориває з анархічним рухом.

Його неспокійний характер не дозволяв йому брати участь у традиційній політичній боротьбі існуючих партій. Вірний своємупрагненню все робити з шумом і веселощами він разом з друзями створює «Партію помірного прогресу в рамках закону» (нім.). До виборів до австрійського парламенту 1911 року партія на чолі з Гашеком розпочала активну передвиборчу кампанію, яка проходила в істинно гашеківському стилі. Засідання партії проводились у місцевому ресторанчику «Кравін».

До засідань ресторан прикрашали гаслами: «Нам не вистачає п`ятнадцяти голосів», «Якщо ви оберете нашого кандидата, обіцяємо, що захистимо вас від землетрусу в Мексиці» та іншими. Засідання проходили під пиво та складалися зі спектаклів, які розігрували Гашек із приятелями. А у своїх передвиборчих промовах, що висміюють найіснуюче політичне життя, він використовував анекдотичні історії на кшталт тих, які постійно використовуватиме пізніше Швейк. Закінчував свої виступи Гашек зазвичай словами у стилі: «Громадяни! Голосуйте лише за Партію помірного прогресу в рамках закону, яка вам гарантує все, що хочете: пиво, горілку, сосиски та хліб!»

Засідання не залишалися поза увагою і політичних конкурентів Гашека, які приходили в ресторан повеселитися і вдосталь посміятися. Поліція також відвідувала засідання партії: однак першого таємного агента відразу ж дізнали і зрозумівши, що ніхто з присутніх не стане свідчити проти Гашека, «відбувся» тим, що купив для присутніх 50 кухлів пива. Комісар поліції, не повіривши доповіді агента, що не пропав, відправився на наступне засідання сам.Після чого взяв невелику відпустку, а на чергове засідання відправив двох своїх недоброзичливців, а також поліцейських чиновників. В результаті один з цих поліцейських чинів допився настільки, що почав кричати про те, що в поліції працюють одні бюрократи, негідники і донощики. Скандал зам`яли, відправивши поліцейського, що перепив, у санаторій, як «перевтомленого на роботі».

Про серйозність намірів партії говорить і їхня передвиборча програма:

• Введення рабства.
• Реабілітація тварин.
• Введення інквізиції.
• Обов`язкове введення алкоголізму таінші пункти у цьому ж стилі.

Сам процес виборів Гашек просто проігнорував, хоч і розповідав, що за нього проголосувало тридцять вісім осіб.

Наступною партією, до якої приєднався Гашек стала РКП(б). Багато в чому його вступ до комуністичної партії можна пояснити тим, що одним з основних її гасел була «свобода для всіх поневолених народів», тоді як Чехія все ще не була вільною. Почавши зі статей у соціал-демократичних чеських газетах, що видавалися в Росії, він з усім властивим йому запалом вдарився в більшовизм. Він активно вів агітацію серед чеських легіонерів, виступаючи проти відправлення до Франції, був заступником коменданта Бугульми, в 1920 році він обіймав посаду «завідувача іноземної секції політичного розшуку 5-ої армії» і навіть брав участь у політичних репресіях.

У тому ж 1920 році він повернувся до Праги: чеські комуністи повинні були сприяти революції у себе вдома. Однак у Чехословаччині більшість внутрішніх проблем було, здавалося, вирішено здобуттям незалежності і грунт для революції просто був відсутній. А Гашек, як і півтора десятиліття раніше у разі анархістів, виявився не пристосований для кабінетної роботи та партійних інтриг. На цьому його партійна діяльність закінчилася.

Творчість

Перший відомий твір Гашека розповідь «Єфрейтор Которба» з`явилася на світ у 1900 році, ще за часів навчання в Торговій академії.У свій час він навіть відвідував літературний гурток «Сірінкс». 1903 року вийшла перша книга Гашека: збірка віршів «Травневі вигуки», яку він написав у співавторстві з другом, Ладиславом Гаєком.

Після вирішення стати письменником, Гашек активно займається творчістю. Він пише безліч оповідань для різних газет та журналів. Не всі псевдоніми, які він використав для друку, були розкриті. Творчість він почав із коротеньких оповідань чеховського типу, які він називав «гуморесками». Вже в цих оповіданнях висміювалося релігійне святенництво, сімейний побут дрібного буржуа, «комерційний» шлюб, парламент тощо.

У 1912-1913 роках у пресі виходятьзбірки «Бравий солдат Швейк та інші дивовижні історії», «Страдання пана Тенкрата», «Гід для іноземців». У 1915 році вийшла ще одна збірка оповідань Гашека — «Моя торгівля собаками».

Всього в довоєнні роки їм були написані сотні оповідань, нарисів, фейлетонів, гуморесок. Найбільшим довоєнним твором письменника стала “Політична та соціальна історія партії помірного прогресу в рамках закону”, створена за спогадами про передвиборну кампанію у 1911 році. У книзі автор із властивим йому гумором розповідав про всілякі пригоди членів партії, а також містила цілу низку шаржів на учасників та сучасників «руху». Була спроба видати книгу в 1912 році, але видавець так і не наважився зробити це. У пресі з`явилися лише окремі глави. Повністю книга була опублікована лише у 1960-ті.

Навіть мобілізація лише ненадовго перериває творчість Гашека: отримавши посаду помічника писаря він знаходить достатньо часу, щоб написати вірші «В резерві», «Плач вільновизначається», «Пісня про відхоже місце».

Російський етап життя Гашека знайшов своє відображення в основному в численних газетних статтях і фейлетонах, які він писав для чеських газет, що виходили в Росії. У червні 1917 року у Києві вийшла повість «Бравий солдат Швейк у російському полоні», що продовжила цикл, що послужив основою знаменитого роману. У ході походу Червоної Армії до Сибіру Гашек теж не залишає літературної творчості.Так в Омську він лише за місяць написав п`єсу «Хочемо додому», адресовану насамперед військовополоненим. А щоб її поставити, він навіть створив у місті новий театр. Усього ж, твори, написані Гашеком у Росії, склали аж два томи з шістнадцяти у зборах його творів.

Після повернення до Праги Гашек випускає ще три збірки оповідань: «Дві дюжини оповідань» (1921), «Троє чоловіків і акула» (1921), і «Мирна конференція та інші гуморески »(1922). У цей час з`являється головний твір Гашека — його роман «Пригоди бравого солдата Швейка». Роман друкувався окремими випусками, які одразу стали популярними у читачів.

До 1922 року перший том роману вже витримав чотири видання, а другий — три. Але до 1923 року не витримало здоров`я Ярослава Гашека — 4 частина роману так і залишилася незакінченою.

Роман про бравого солдата Швейка

Війна і революція визначили другий період його творчості. Від дрібних побутових оповідань Гашек перейшов до епопеї. Його «Пригоди бравого солдата Швейка під час світової війни» (Osudy dobréго vojáka Švejka za svetové vojny, 1921-1923) у чотирьох томах відобразили нікчемність і безглузду жорстокість австрійської державної системи, що насилу пов`язувала бюрократизмом. Війна оголила її соціальні та національні протиріччя, ще гостріше виявила крадіжку чиновників, хабарництво, саботаж.

Головне обличчя епопеї – бравий солдат Швейк – талановитий саботажник, що став улюбленим героєм Чехії. Покликаний у війська, Швейк прикидається дурнем і виконує накази, що віддаються йому, з такою точністю, що приводить їх до абсурду. Військове начальство вважає його невиправним ідіотом, але читач дуже скоро розуміє, що ідіотизмом пройнята вся військова система, заснована на чинах і званнях, що породжує некомпетентність начальства на всіх рівнях. Утрируючи слухняність і підпорядкованість, Швейк тим самим стає непридатним інструментом у руках своїх начальників. Якби армії всіх воюючих сторін складалися з таких Швейків, війна припинилася сама собою.

Ця кумедно і розумно проведена тенденція епопеї зробила їїзначним, а головне, виключно популярним твором, спрямованим проти мілітаризму. Книга викликала великий суспільний та державний резонанс, під час Другої світової війни солдатам у Чехословаччині навіть було заборонено читати книгу. Ім`я Швейка дуже швидко стало номінальним. Так Йосип Сталін дорікав охоронцям: «Що ти переді мною бравим солдатом Швейком витягуєшся?».

У формальному відношенні твір Гашека, написаний соковитою мовою, з домішкою солдатського жаргону та празького арго, побудовано на чергуванні подій у солдатському житті головного героя, виклад яких переривається характерними відступами (спогади Швейка про що трапилося з ним раніше або приклади з його життєвого досвіду).

Тим більше дивовижний роман тим, що це, можливо, єдиний відомий світовій літературі роман, який автор не читав ні частинами, ні в цілому, ні в рукописі, ні в книжковому виданні. . Роман писався відразу набіло, і кожен написаний розділ негайно прямував видавцеві.

Роман про пригоди Швейка залишив незабутній слід у світовій культурі.

Друг Гашека, Карел Ванек на прохання видавця закінчив четверту частину роману. Пізніше він же повністю написав п`яту та шосту частини, які однак не стали популярними. Ванека звинуватили в тому, що він не зміг утриматись на тій тонкій межі між сатирою та вульгарністю, що вдавалося Гашеку.Однак, швидше за все, причина була в тому, що у своєму продовженні, багато в чому автобіографічному, Ванек без прикрас показав той самий ідіотизм і безглуздість і з іншого боку фронту, в Росії, що не могло знайти підтримки наприкінці 1920-х років.

Але поява в маловідомому продовженні життя Швейка не обмежилася. У роки Другої світової війни з`являється п`єса Бертольда Брехта за романом, у різних країнах виходить кілька кінофільмів за мотивами.

У 2007 році вийшла комп`ютерна гра в жанрі «квест» за мотивами роману.

У 2002 році празька газета «Ділова Прага» провела опитування серед своїх читачів. Запитання звучало просто: «Які асоціації викликає у вас слово „Чехія“»? За підсумками,Швейк опинився на третьому місці, поступившись лише чеському пиву та хокейній збірній.

Пам`ять

На честь Ярослава Гашека названо астероїд 2734 Гашек.

На честь його найвідомішого персонажа названий астероїд 7896 Швейк.

У багатьох містах світу на честь Ярослава Гашека названі вулиці, а кількість пам`ятників Йозефу Швейку навіть перевищує кількість пам`ятників самому Гашеку. Як не дивно, але в самій Чехії немає жодного пам`ятника Швейку, а перший пам`ятник письменнику з`явився лише у жовтні 2005 року.

У світі існує кілька музеїв Ярослава Гашека. 1966 року перший такий музей з`явився в Бугульмі. Музей у Липниці був створений онуком Гашека Ріхардом, який почав збирати колекцію після смерті батька у 1980-х роках.

У 1996 році в Росії ім`ям Ярослава Гашек був названий спущений на воду нафтоналивний танкер.

Бібліографія

Всього Гашек вважається автором приблизно півтори тисячі творів. Частину з них він видавав особисто, але великий обсяг робіт був виданий вже після його смерті. Роман про Швейка пробудив величезний інтерес до всієї великої літературної спадщини Гашека, до його розповідей та фейлетонів, але виявилося, що не так просто розібратися в його літературній спадщині. Досі не відомі всі псевдоніми, під якими він друкувався в чеських газетах та журналах, не всі чеські видання Росії збереглися в архівах. Та й сама біографія письменника: служба в трьох арміях, життя у двох імперіях та двох республіках, не дуже сприяє пошукам його творів. Тому не дивно, що нові книги під авторством Гашека виходять на світ досі.